Voloshyn Gallery представляє персональну виставку Даніїла Ревковського і Андрія Рачинського під назвою «Куди ніч, туди і сон», кураторка виставки Ксенія Малих.

Даніїл Ревковський та Андрій Рачинський — дует українських художників, які працюють у таких медіа, як відео, фотографія, графіка та інсталяція. У своїй практиці митці поєднують фікційні та комеморативні практики: у цьому суперечливому поєднанні підходів художникам вдається гостро говорити про питання людської та колективної відповідальності за історичні події (зокрема, у проєктах “Хвостосховище” та “Степ Мікі Маусів”).

Нова виставка є продовженням серії «Хвостосховище», перша частина якої була експонована в PinchukArtCentre, a друга у Voloshyn Gallery (обидві у 2021 році). Представлений новий комплекс робіт (колажі, відео, малюнки на папері) розповідають історію Клавдії Червоник, яка працювала будівельницею на «Південному машинобудівному заводі» (далі — «ПМЗ») приблизно з 1945 по 1983 рік. Завод виробляв ракети-носії для застосування ядерної зброї. У якийсь момент життя Клавдії перетворилося на параною, адже вона почала бачити один і той самий сон — “город біля будинку, на який падають різні типи ракет продукції «ПМЗ». Відчуття того, що цей сон стане дійсністю, зробило життя Клавдії жахом та довело до самогубства.

“Нова частина серіалу Хвостосховище Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського входить у створений ними уявний музей загибелі людської цивілізації. Сам музей існує у майбутньому, а художники в ньому наукові співробітники, а може їх там взагалі немає.

Ціль цього музею власне у дослідженні причин зникнення людства і від серії до серії нам відкриваються нові сценарії того, як ми себе доконали. В першій серії було про виснаження земних ресурсів: як видобуваючи все “корисне” із земних надр, ми врешті захлинулися відвальними відходами збагачення корисних копалин. Земний ландшафт став повністю рукотворним і отруйним, та зрештою поглинув нас. Далі була історія жертви Великого терору, — в радянський час, коли керівництво держави вирішило позбутися тисяч “зайвих” людей: тоді паранойя керівників перетворила на параноїків майже все населення. 

Наступні серії археології з майбутнього вже присвячені війнам, які для нас теперішніх відбулися в минулому. Хоча нині ми інакше сприймаємо ті війни, що відбулися на нашій землі, інакше пам’ятаємо. Забути про них не дають розроблені під час та після них ракети і снаряди, якими нас рясно посипає країна-спадкоємиця Великого терору. Починаючи з Інженера в історії з’являються персоніфіковані риси: вигадані люди, які цілком могли б існувати, бо зіткані з реальних історичних обставин. 

В  “Куди ніч, туди і сон” — герої, чиї долі віддалені й географічно, й історично, являються нам своїми снами і моторошними передчуттями. Миловидні пейзажі Карпат, намальовані солдатом Першої світової, несуть в собі тривожне повідомлення і повільне очікування вірної загибелі. Нав’язливі сни співробітниці Південмашу, в яких нею ж прийняті на озброєння ракети, невідворотно летять в її город. 

Півроку малювання і збирання цих робіт минули в тривозі їхнього потенційного знищення внаслідок ракетного удару або падіння уламків чогось іншого, чим періодично заповнюється наше небо. Зображені Х-22, Точка-У, Р-36М. Для багатьох з нас ці абревіатури нічого не значили ще пару років тому. Відтворені з копіткою увагою до деталей, вони прямують в город: маленький, декоративний, майже милий, світ природи.

Мабуть в цей момент, за мить до зіткнення ракети з помідорами в перемішку з бур'яном, Клавдія Червоник прокинулась”.

текст Ксенії  Малих

Відкриття виставки: Субота, 6 квітня, з 18:00 до 20:00

вул. Терещенківська 13, Київ, 01004

З усіх питань для преси звертайтеся за адресою: info@voloshyngallery.art