Someday We'll hear
Voloshyn Gallery радо представляють персональну виставку Юрія Болси “Колись почуємо”. Проект досліджує стан спостерігача — коли небезпека ніби завжди поряд, але стосується когось іншого. Це роздвоєне відчуття водночас відстороненості та залученості: з одного боку воно пробуджує емпатію й бажання підтримати, а з іншого — породжує тривогу й безпорадність.
Відчуття життя під прицілом – це не лише стан спостереження, але й своєрідна форма усвідомлення власної ролі у великому спектрі існування. Відчуття, що небезпека може торкнутися лише інших, тоді як ти сам завжди залишаєшся на відстані спостерігача.
У цьому стані людина опиняється на прицілі страждань інших, тільки поглядаючи на них здалеку, з впевненістю, що їй вдалося уникнути подібної трагедії й тиску, який виникає з цієї невидимої стежки спостереження. До звичайної сірої рутини, як нові сюжетні лінії, додаються фантасмагоричні елементи що раніше існували лише в житті людей навколо.
Таке становище вводить в роздвоєне сприйняття існування, подібне розщепленню на два протилежні напрямки. З одного боку, ми спостерігаємо, відчуваючи віддаленість від власних можливих турбот і страждань, які нам, на диво, не дісталися. З іншого боку, ми відчуваємо себе вплетеним у цю систему, де страждання інших нагадують про можливості, які можуть бути і в нас, але, мабуть, на цей раз минули.
Зважаючи на важливість цього відчуття, варто зазначити, що воно може мати і двосторонній вплив на наше бачення світу. З одного боку, це
допомагає нам розуміти і відчувати симпатію до страждань інших людей, роблячи наші власні проблеми меншими в порівнянні з тим, з чим
доводиться стикатися іншим. Можливо, це навіть спонукає до дії, до прагнення допомогти, захистити та підтримати тих, хто опинився під прицілом небезпеки.
З іншого боку, увага до страждань інших може викликати відчуття безпорадності, а навіть страху перед можливими негараздами. Це може стати джерелом тривоги та напруженості, коли ми починаємо боятися не лише за себе, а й за тих, кого ми спостерігаємо здалеку. Таким чином, це відчуття під прицілом може бути і джерелом сили, і джерелом занепокоєння, залежно від того, як ми його сприймаємо та використовуємо.