The Missing Tooth of the Father
Voloshyn Gallery представляє персональну виставку Абі Шеху «Втрачений зуб батька». У своїй першій персональній виставці в Voloshyn Gallery Шеху досліджує мінливу архітектуру обличчя, зосереджуючись на роті як місці розриву та опору. За допомогою скульптурної інтервенції Шеху дестабілізує традиційну структуру обличчя, дозволяючи роту вийти за межі своїх обмежень і перетворитися на тривожну, автономну присутність.
У роботах художниці ротова порожнина постає як орган, який оголює свою внутрішню, вразливу сутність.Відокремлений від гармонійної композиції обличчя, він стає порожнечею, своєрідною «чорною дірою», крізь яку відбувається вигнання тілесного болю. Шеху натякає на фундаментальну роз’єднаність: обличчя здатне виражати емоції, тоді як тіло залишається в пастці, не маючи змоги повністю артикулювати власні страждання.
Критикуючи обличчя як символ ідентичності та порядку, Шеху досліджує його роль у відмежуванні людини від тварини. Художниця пропонує погляд, у якому обличчя — не продовження тіла, а механізм контролю, штучний засіб пригнічення тілесних інстинктів. Натомість рот постає елементом хаосу, який руйнує жорстку ієрархію між обличчям і тілом. Неправильний прикус стає останнім слідом цієї боротьби — невдалою спробою відновити порядок.
Втрачений зуб у творчості Шеху має як автобіографічне, так і метафоричне значення, натякаючи на долю її батька — іммігранта, що перетинав кордон. Крихкість зуба, який неминуче розхитується і випадає, віддзеркалює невпевненість приналежності, втілення та виживання. Порушений прикус, непристойна посмішка або роззявлена паща символізують розпад обличчя і, як наслідок, розпад ідентичності.
Розміщені на хвилястих керамічних платформах, скульптури Шеху зображують образи тіл у стані страждання, скручених невидимими силами. Такі фігури, як анорексичне тіло на біде (де стирається межа між ротовим і анальним), дитина, що поїдає землю (зливаючись із нею), чи сумнозвісний «Містер Їсть-усе» (пожирач літаків і машин), втілюють здатність рота до тотального споживання — аж поки не залишиться нічого.
«Втрачений зуб батька» радикально переосмислює обличчя як суперечливий простір, де сходяться бажання, розпад і хаос. За допомогою скульптури Шеху перетворює рот на місце одночасної втрати й одкровення — простір, у якому тіло промовляє власним розірваним, непідвладним контролю голосом.
Текст Іліаз Шеху
