Чутливість

Voloshyn Gallery презентує «Чутливість» — групову виставку, що експонуватиметься в просторі галереї в Маямі. Кураторка виставки - Лілія Куделя. 

«Чутливість» включає роботи митців з США та Європи, які сплітаються разом задля роздумів про механізми зміни оптики та нагальну потребу пошуку нових способів ставлення до планети та набутих знань. Будучи важливим поняттям в етиці, чутливість повʼязана з моральною агентністю, де вона слугує визначальною здатністю субʼєктів до страждання й відчуття щастя. Проявляючись у здатності нервової системи виявляти стимули та реагувати на них, чутливість передує логіці та роздумам, ставлячи на ерше місце самосвідомість та свідомості різних видів — включаючи сприйняття людей, рослин і тварин, а також цифрову чутливість штучних інтелектів. 

Роботи, представлені на виставці, зосереджуються на відчуттях та емоціях як аксіомах. Саме через ці реакції ми маємо здатність розуміти глибину власної агентності в глобальних системах й змінювати владні динаміки через дослідження, прийняття, перевертання, викриття тощо... Те, що переплітається в цій груповій виставці, постає як ретельне дослідження сили міфів та оптичних феноменів.

Монументальні зображення кропиви Павла Керестея та пси, які гарчать, на картинах Керрі Беркандіно апелюють до систем тривоги нашого мозку. Те, що на перший погляд здається тригером або загрозою, може бути легко приборкане ретельним аналізом механізмів реагування нервової системи та розплутуванням міфології. Розуміння гарчання тварини та важливості жалких ворсинок рослини переспрямовують увагу на думку про охорону ресурсів. Дійсно, варто замислитися про значення гарчання в собачій комунікації як запобіжника ескалації конфлікту.  Так само і голочки кропиви, які боляче впорскують гістамін під шкіру людини, роблять це лише в момент контакту. Зображення цієї містичної рослини на картинах Керестея нагадують глядачеві надихаючі історії про героїв-трикстерів зі східної та західної міфології — святих, аскетів, казкових героїв (як-от 12 диких лебедів), які вижили, приборкавши небезпечну рослину, подібно до того, як це описано у вірші Аарона Гіла: «Ніжно ти погладь кропиву — / вона вжалить вглиб під шкіру. / Ухопи, зібравши силу, — / як той шовк, ковзне по тілу…»*

Представлене на виставці відео Паули Маліновської медитативно розмірковує про міфологічну історію Дафни з «Метаморфоз» Овідія. Момент злиття людського з нелюдським є центральним мотивом у творчості Маліновської, який прокладає місток між тілесними відчуттями з творчим потенціалом технологій і тією роллю, яку вони відіграють у встановленні нових стосунків між живими істотами. Використовуючи техніку фотограмметрії, Маліновська перетворює фізичні обʼєкти на 3D-простір, що враховує й помилки та похибки компʼютерних алгоритмів. Натхненна «новим химерним» жанром літератури, художниця переосмислює міф про Дафну з погляду рослинної сутності, показуючи ботанічну трансформацію героїні як акт опору. Таким чином, коріння, що росте навколо тіла Дафни, вже не є актом домінування, як це представлено в оригінальному міфі, а символом стійкості, що особливо актуально в сучасному контексті, сформованому культурою зґвалтування та постійними спробами політиків контролювати тілесну автономію. Маліновська нагадує нам, що метафори міфологічних історій з «колиски європейської цивілізації» «підозріло нагадують патерни дискримінації, наявні в сучасному суспільстві».

Вишукані акварельні роботи на каповому шпоні Елаї Рухали, розташовані у формі сузір'я Антіноя*, транслюють його зацікавлення людськими стосунками. Ці віньєтки — це поетичні роздуми про безпеку і страх, звʼязок і домінування, розлуку і любов, відчуття себе і відмінності. За словами Рухали, нанесення чорнила сумі-е на непередбачувану, ледь поглинаючу текстуру капового шпону — це «відмова від контролю». Його роботи засновані на метафоричному прочитанні обраних матеріалів і ретельному вивченні їх у найбільш фізичний спосіб. Капи утворюються на деревах внаслідок грибкової інфекції. Виштовхуючи паразита, волокна деревини неконтрольовано розростаються у всі боки, замість того, щоб утворювати звичні кільця. Рухала обережно рухається чорнилом по цих плямистих поверхнях, щоб візуально розповісти свої особисті історії про дитинство, дружбу та романтичні стосунки, водночас дозволяючи глядачеві відчути, як дерево бореться із зовнішнім стресом та інфекцією: «Дерево буквально виполює пошкодження й водночас відновлюється».

На противагу цьому, Джоел Мюррей часто розглядає живопис як спосіб дослідження світів чи явищ, що існують за межами нашої обʼєктивної реальності, або, принаймні, її уявлення про ці альтернативні оптики чи проблиски чогось, що може здаватися непізнаваним в даний момент. Він уявляє, а потім відтворює ілюзію нового простору в дуже конкретному, впізнаваному обрамленні, наче порушуючи вже існуючий пейзаж. Квіти у «Висхідному саді» Мюррея мають міметичні душі, що відриваються від їхніх більш конкретних й видимих тіл. «Висхідні сади» — це фантазійна, тендітна й дивна трансцендентність: грайлива за кольором, але гостра за текстурою і поверхнею. У «За небом, під брудом» качка божеволіє в кутку, на хиткій землі, самоцвітні концентричні кола розривають, але й скріплюють небо, а розмите зображення кролика ледь не вислизає з картини. У правому нижньому куті картини — невеликий шматочок слюди, який художник знайшов під час прогулянки в горах Нью-Мексико. Ці деталі створюють привабливий і неспокійний пейзаж. «Тако Белл Піццаро» Мюррея — це складне зображення, що поєднує сюжет і кольори живопису епохи імпресіонізму з енергійними дизайнерськими характеристиками, запозиченими з архітектури Мемфіса. Художник поєднує гібридність, історичні анахронізми та змішування візуальних мов: «Іноді, коли я працюю, я відчуваю, що мій пензель направляє пророчий Кул-аід Мен***. Він веде мене як до нових, так і до вже відомих моментів в історії мистецтва та архітектури», — говорить Мюррей.

Вражаюча історія архітектури та її декоративних елементів також перебуває в центрі практики Данила Галкіна. Його монохромний живопис на виставці, одна картина з цілої великої серії, зображує задимлений вітраж радянської будівлі в Дніпропетровській області в Україні, пошкоджений російськими ракетними обстрілами під час повномасштабної війни. Через століття після своєї появи в церковній архітектурі вітражі прикрашають різні громадські будівлі в пострадянських країнах — від лікарень до пожежних станцій і військкоматів, — де вони часто все ще є вікном у радянську пропагандистську реальність. Нагадуючи збільшену чорно-білу ілюстрацію зі старого підручника з історії мистецтва, робота Галкіна нагадує про тягар живопису, а в цьому випадку — ще й монументально-декоративного твору, керувати поглядом глядача, бути площиною, подібною до вікна, крізь яку глядач може спостерігати продовження власного простору, — відчутною, правдоподібною, реальною.    

Живопис Галкіна перебуває в діалозі з цифровими роботами Ліз Троспер, чия серія «Дозвольте я відкрию вікно» розширює метафору вікна, запрошуючи глядачів переглянути уявлення про кордони між фізичним і віртуальним, буквальним й абстрактним. Вона включає цифрові техніки та змішані медіа в процес, який показує як впізнавані образи, так і чисту абстракцію, поєднуючи високоточне сканування та сильно спотворені зображення в русі. Троспер глибоко зацікавлена в матеріальності й використовує хроматичні аберації в сильно спотворених сканах, щоб підкреслити матеріальність і візуальні тенденції у цифрових медіа. Нова робота Ліз Троспер використовує сублімаційний друк на крепдешиновій тканині, яка заломлює світло у відбиваючому пігментованому матеріалі, у діалозі із світлом екранів, на яких багато хто з нас зазвичай розглядає картини. Робота сягає своїм корінням історії раннього мережевого мистецтва, де глітч досліджувався як жест і колірне поле. Картина Троспер поєднує ці ефемерні цифрові знаки з обʼємними матеріальними левітуючими мазками фарби. 

Картина Артема Волокітіна з серії «Післяобраз» продовжує наратив виставки, занурюючи глядача в муарові візерунки та переливчасті кольорові калюжі, що відтворюють ефект веселки на олійних плямах та фізику тонкого шару плівки. Зосереджуючися на суто візуальних явищах, як от сліпучих спалахах та післясвітінні, робота проникає у глибокі рівні фізики, досліджуючи природу світла та можливості його сприйняття. 

_____

• * Названий у 132 році н.е. римським імператором Адріаном на честь своєї молодої коханки, Антіноя тепер є застарілим астеризмом, від якого відмовилися у 1922 році. 

* * Кул-аід Мен (Kool-Aid Man) — рекламний персонаж американського напою «Kool-Aid».