Снилось мені — чи ж снилося мені..?

Voloshyn Gallery представляє виставку «Снилось мені — чи ж снилося мені..?» — перший персональний проєкт художниці Сани Шахмурадової-Танської в галереї.

Розвиваючи свої композиції навколо невербального досвіду, ідеї про умовність місця та умовність часу, у нових живописних полотнах Шахмурадова-Танська артикулює важливі зміни людського характеру, які відбуваються з її поколінням. Травматичний вплив нинішньої війни на свідомість спонукає художницю шукати знаки, які заміщують травму втрати й рани руйнацій. Ключовим завданням авторки стає фіксація емоційних слідів тих подій, знання про які є екзистеційно важливими для нас сьогодні, — історії геноцидів в українському історичному контексті та поза ним.

Простір снів і їхнє пригадування дає опору для оповіді, яку розвиває художниця. Вʼязкість композицій, з притаманною їм меланхолійною естетикою, напів-сформованими образами та повторюваними мотивами, сигналізує виснагу від війни. Фарби на її полотнах камуфлюються під плісняву. Якщо уважно вглядатися в картини, мул і вода набувають значимої присутності в її сюжетах як персонажі. Цей намулений живопис промовляє голосами десятків тисяч, які зливаються в тривожний хор. Чи то купання в болю, чи радше пошук чогось стійкого на дні, на що можна опертися…  Оплакування, роздуми про циклічність насильства й прийняття досвіду тих, хто його пережив, стають роботою, вписаною в щоденну практику художниці в майстерні.

Її завдання — вкласти цей феноменологічний досвід у винятково оптичний, естетичний режим. Мимовільно в живописі Шахмурадової Танської з’являються образи з попередніх епох та контекстів, часом нагадуючи затерті фрескові розписи на стінах соборів, містичні сюрреалістичні простори з картин Ремедіос Варро, Магрітівські поцілунки з обличчями, окутаними матерією та інше. Власне, саме матерія виходить за власні межі в роботах Шахмурадової Танської, наближаючись до ідей звукової хвилі та надтонких вібрацій. У новому проєкті Шахмурадової Танської є натяк на неможливість створення зображення, коли авторка перебуває у стані схвильованості, а разом з тим — ідеалістична віра в емпатичну реакцію глядача. Це історія про голос і світло всередині побаченого. Ми не стаємо емансипованими і спорідненими духом за одну ніч. Ми здобуваємо свободу, коли використовуємо свій голос, аби через нього заговорили голоси, які ми зберігаємо всередині себе.