Можливість Половини

Voloshyn Gallery представляє персональну виставку південнокорейської художниці Мінук Лім під назвою "Можливість половини". Цей проєкт стає завершальною частиною серії відео показів Voloshyn Gallery у Києві. 

На виставці буде представлено двоканальний показ фільму Мінук Лім “Можливість половини", що зосереджується на дослідженні телевізійного мовлення. У відеороботі Лім використовує різні телевізійні кадри, зняті під час двох різних історичних подій: смерті колишнього президента Південної Кореї Пак Чон Хі (1917-1979) та смерті колишнього верховного лідера Північної Кореї Кім Чен Іра (1941-2011).

Фільм починається з дзеркального відображення розбитої горем жінки, що стоїть на колінах на землі. Її ридання та здригання її тіла посилюються ефектом сповільненої зйомки. Впродовж декількох секунд з'являється обличчя іншої героїні, так само вражене болем. По мірі того, як обидва кадри змінюються, у сповільненій зйомці з'являється монтаж з великими натовпами скорботних, що переплітаються з різноманітними зображеннями, серед яких вибухи бомб, феєрверки, порожні магазини, схід і захід сонця, берегові смуги та інфрачервоні зображення. На задньому плані грає меланхолійна музика симфонічного оркестру.

Лім знаходить елемент іронії в сюжетах з ридаючими людьми, ніби вся країна перетворилася на величезну театральну сцену, і зосереджується на ролі ідеології та викривлення істини в ЗМІ, які поглиблюють сприйняття цього театрального видовища. З іншого боку, відкриваючи щось примітивне в плачучих громадянах у, здавалося б, вічній театральній ситуації, Лім прагне до світу, в якому звичайні люди знову можуть стати суб'єктами новин. Непідцензурні новини створені звичайними людьми знаменують собою утопію, яка ніколи не може бути досягнута за допомогою ЗМІ. 

На створення цієї роботи Лім наштовхнули телевізійні новини оплакування північнокорейськими громадянами смерті свого лідера, прем'єр-міністра Кім Чен Іра, на його похороні у 2011 році. Це оживило її спогади про дев'ятиденний похорон колишнього президента Південної Кореї Пак Чон Хі (1979), який транслювався по телебаченню.

"Це була закарбована картинка з мого дитинства. Усі телевізійні програми були перервані, а музика Георга Фрідріха Генделя "Сарабанда" грала безперервно з траурним змістом. Екрани телевізорів були заповнені людьми, які плакали, і всі сусіди, включаючи мою бабусю, були стурбовані північнокорейським вторгненням. Було оголошено стан воєнної готовності, і громадянам було заборонено виходити на вулицю після 10-ї години вечора. Телебачення припинило мовлення, ставши схожим на мовчазний надгробний камінь", - ділиться спогадами Мінук Лім. "Подібні прояви скорботи і театралізована форма телевізійного мовлення викликають занепокоєння і породжують питання стосовно нації. Це спонукає до переосмислення меж спільноти та "народу" (人民) - ньюзруму як міста мертвих, кладовища".

Спираючись на сучасні соціальні проблеми, які вкорінені у повсякденності, такі як розбалансовані стосунки між індивідом та колективом, стрімкої розбудови реальності та теми соціальних меншин, Лім представляє власні спостереження за допомогою відео. Творчість Лім є відповіддю та примиренням травматичних історичних подій у Кореї з кінця 1940-х років до сьогодні, включаючи незадокументовані масові вбивства під час Корейської війни кінця 1940-х та 50-х років, протест за права робітників у 1970-х роках під час економічної експансії Південної Кореї та постійний страх перед ядерним знищенням, який охоплює увесь Корейський півострів. Для Лім колективний досвід є особистим, і її дослідження стикається з забутим минулим і незаконними переслідуваннями, а в багатьох випадках передбачає прямий контакт і встановлення значущих стосунків з жертвами тортур, несправедливо звинуваченими північнокорейськими шпигунами та працівниками правозахисних організацій.