Без Сірих Зон

Voloshyn Gallery з радістю оголошує про відкриття галереї в США. Новий простір в районі Аллапата у Маямі представлятиме насичену програму виставок, перформансів та дискусій за участю художників з усього світу з акцентом на східноєвропейській арт-сцені.

Перша виставка в новому просторі «Без сірих зон», яка триватиме з 7 жовтня по 25 листопада 2023 року, порушує ключові питання про закінчення війн та невизначеності, які супроводжують їх. Як відбувається завершення війн і де шукати підказки в умовах неоднозначної безпеки? Як відокремити прораховану маніпулятивну агресію від містифікації так званих "земель лімбо", які парять між миром і війною?

За допомогою різноманітних композиційних прийомів, представлені роботи апелюють до ідеї міжнародно визнаних кордонів та небезпеки картографічного колоніалізму. Виставка залучає глядача до різних стратегій погляду, критично звертаючись до ідеї «перспективи» та «точки зору». Загалом візуальні наративи, висловлені художниками, функціонують як докази, які запобігають цьому матеріалові потрапити в пастку суперечок щодо визначень і затемнених словникових термінів (які часто виникають на рівні політичної дипломатії та журналістики).

Енігматична конструкція Адама Альберта в галереї звертає увагу на моменті зчеплення, коли мова йде про досвід несправедливості та його потенціал перетворити метафоричний терор в агресію. Яскраво-блакитний щит, що нагадує палітру прапора Європейського Союзу, приховує за собою зображення саморобної зброї. Назва “One Shot-Lose Yourself - Dream of Gavrilo Princip” ґрунтує інсталяцію в загальновідомому розумінні та вказує на прямий взаємозв’язок між індивідуальною дією та історичною подією, в яку вона може перетворитися.

Сцени з фільму Бояна Стойчича “Hotel Hope Phantom” відображені в інсталяції вікон заднього виду, що посилається на подорож художника до готелю поблизу військової бази в Дейтоні, штат Огайо, де в 1995 році було підписано мирну угоду, яка завершила Балканські війни під передумовою підтримки регіонального балансу.

Інтер’єри історичного готелю «Надія» у відео зіставляються з мініатюрними моделями українських бомбосховищ від Миколи Рідного. У своїх бетонних скульптурах Рідний занурює погляд у підземний рівень, проникаючи в ідею виживання та опору терору.