Ще один світанок
Voloshyn Gallery радо представляють персональну виставку Світлани Ратошнюк One more dawn у Києві. Проєкт працює з наслідками подій російсько-Української війни, не фіксуючи їх, але осмислюючи війну як процес тривалого стирання форм, образів і звичних знаків.
Художниця звертається до редукованої, майже знакової мови образів, де ключовими стають силует, колір і процесуальність. Її роботи формують простір напруги між впізнаваним і тривожним. Ландшафт, символ і об’єкт взаємодіють, утворюючи нелінійну хроніку.
Чорні витинанки серій «Сріблянський ліс» та «Соняхи» апелюють до образу українського пейзажу як простору втрати. «Сріблянський ліс» — легендарний масив на Харківщині, майже знищений внаслідок бойових дій, постає у вигляді фрагментованого “випаленого” силуету. Ліс існує тут як тінь самого себе... У серії «Соняхи» нескінченні поля трансформуються в ритмічну стрічку повторюваних форм. Символ безперевного руху вздовж території, що втратила свою ідилічність і перетворилася на зону мовчазного спостереження.
Центральним об’єктом експозиції стає інсталяція «Київський світанок» з чорної поліетиленової плівки, що нагадує святкову повітряну кульку. Її форма - це впізнавана в поп культурі голова Міккі Мауса, такий, здавалось би, звичний елемент на дитячих святах. Поліетиленовий матеріал, асоційований зі сміттям або тілесною загрозою, вступає в різкий конфлікт із образом свята. Радість і тривога співіснують поруч з поглинаючою пустотою. У процесі експонування об’єкт трансформується, поступово втрачає форму, здувається, позбавляється ідентичності та перетворюється на аморфну присутність. Ця трансформація стає відображенням знецінення та руйнування символів безпеки й радості в умовах війни.
Червоні плями на стінах функціонують як багатозначні символи що можуть вдаватися і як майбутніми світанками, і сигналами тривоги, і слідами насильства. Матеріальна фактура підкреслює напруження, перетворюючи колір на самостійний носій змісту.
Роботи Світлани Ратошнюк утворюють межу свята та спустошення, де звичні образи існують у стані поступового розпаду. Це стан нестійкої рівноваги, в якій межі між протилежними полюсами постійно розмиваються. Ця зона функціонує як перехідне поле, де досвід втрати стає ключовим засобом розуміння реальності.