Art Basel Paris 2025

Для Art Basel Paris 2025 галереї Voloshyn Gallery та Galerie Poggi представляють персональну виставку українського художника Нікіти Кадана. Ґрунтуючись на подіях триваючої російсько-української війни, проєкт досліджує сучасну українську масову культуру та переосмислює спадщину модернізму на тлі зростання світового насильства й руйнації, розмірковуючи над можливими сценаріями майбутнього України.

Центральним твором експозиції є «Щекавиця» — монументальний вугільний малюнок. Щекавиця — це київський пагорб, названий на честь одного з легендарних засновників міста, князя-полянина на ім’я Щек. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та погроз російського уряду завдати ядерного удару по Києву, в українських соцмережах з’явився жарт про проведення оргії на Щекавиці у випадку ядерної атаки. Згодом цей жарт перетворився на популярний мем, що став своєрідним механізмом психологічного захисту для мільйонів українців на тлі дедалі агресивнішої риторики російської влади. Монументальна робота Нікіти Кадана зображує уявний сценарій реалізованої «оргії на Щекавиці». Її подія позначає момент неминучої ядерної атаки. З одного боку, це візуалізація інтернет-мему, а з іншого — своєрідний елемент українського культурного канону, велике національне романтичне полотно в дусі традицій Романтизму, яке водночас підважує самі ці традиції, оголюючи приховані соціальні та політичні механізми.

В Україні тема взаємин між нацією та імперією, характерна для історичної думки XIX століття, й досі перебуває в ідеологічному центрі, що призводить до певного відставання в інших напрямах розвитку. Відсутність «великого національно-романтичного живопису» як ознаки європейської національної держави та її «культурного канону» є одним із проявів цього запізнення. Згодом ця порожнеча намагається заповнитися, але завжди із певною невідповідністю. «Щекавиця», зі своїм символізмом значущої події та епічним масштабом, не претендує на місце цього канону, а радше говорить про готовність до руйнівних чи доленосних подій. «Щекавиця» — це стійкість перед лицем смерті, остання спроба любові на межі зникнення. Ця історія вже стала частиною колективного досвіду — прикладом того, як нація намагається впоратися з публічними загрозами смерті й руйнації.

Робота 2015–2025 поєднує елементи з обох цих років. На другому році війни в Україні Нікіта Кадан знайшов поблизу Сєвєродонецька на сході країни уламки розстріляної вантажівки ГАЗ (так званої «Газельки») і створив із них дві версії скульптур у формі прапора — «Газелька» та «Газелька ІІ» (2015). Десять років потому, на четвертому році повномасштабного вторгнення, до другої версії було додано металевий чайник, також привезений зі сходу України, пробитий шрапнеллю. Тривала війна, яка стала очевидною для світу лише після відкритої російської агресії, тоді як до того її часто сприймали як внутрішній конфлікт або замасковану «громадянську» війну, є прикладом «правди, яку розкриває час». Проте дія часу в умовах виснажливої війни є також руйнівною: зростання кількості руїн і зменшення придатного для життя простору — це гірка й водночас реальна характеристика сучасної України.

У серії Universal Ruin вугільні зображення зруйнованих ландшафтів поєднують фрагменти знищених будівель із різних куточків світу (зокрема, української Бородянки та палестинського Хан-Юніса) і стають тлом для чорно-білих фотографій модерністських творів. У представлених роботах це — «Жіноча голова» Альберто Джакометті та «Стіл мовчання» Константіна Бранкузі. Чи є це мовчання вишуканого модернізму проявом аполітичної байдужості? Або, можливо, це мовчання жалоби, звернене до минулих, теперішніх і майбутніх жертв?

Kharkiv region — скульптура-прапор, створена з дорожнього знака, розірваного уламками шрапнелі, знайденого в Харківській області на сході України. Вона встановлена на мармуровому постаменті — матеріалі, який часто використовують для меморіалів і поховань. Цей прапор більше не несе символіки, не апелює до великих колективних проєктів чи групової ідентичності. Він радше позначає невизначене місце походження та безпосереднійр досвід руйнування.

Воронки від вибухів поступово стають звичною частиною українського ландшафту, особливо на сході країни. Маска-воронка, обличчя-воронка — це один із наскрізних мотивів у творчості художника, який розкриває тривалі наслідки російсько-української війни для природи, землі та людей.