Voloshyn Gallery бере участь у Felix Art Fair 2024, де представляє груповий проєкт з роботами Еріки Джеглі, Kinder Album, Лорен Коен, Лесі Хоменко, Марії Сулименко, Олексія Сая, Влади Ралко та Карола Радзішевського.
Представлені на виставці роботи, що охоплюють широкий спектр тем і підходів, об'єднують художників через глибокі оповіді та іронічні погляди на життя. Об'єднуючи різні голоси, підходи та перспективи, виставка сприяє динамічному мистецькому діалогу.
Підходи авторів та авторок в їхніх роботах зіштовхуються між собою під різними кутами, доповнюючи один одного, балансуючи між запереченням і ствердженням, одночасно виходячи за рамки власного контексту.
Акварелі Марії Сулименко зачаровують простотою, зображуючи таємничі середовища та самотні постаті, спіймані у проміжному моменті. В зображенні відсутнє відчуття плину часу, художниця зображує спійману мить, яка тягнеться далі та переходить у стан. Сюрреалістичний світ Сулименко - це граничний простір, застиглий момент між реальністю та уявою, між ностальгією та сумом, між комфортом та неспокоєм.
Представленні роботи Еріки Джеглі є результатом її польових досліджень семи печер у Техасі, які вона досліджувала за допомогою фотографії, відеозйомки, сканування LiDAR, а також методів малювання та письма. Вона закріплює свої фотографічні колажі литими шарами енкаустичного воску, які, затвердівши, вказують на гравітацію та час формування печер. Картини Джеглі підкреслюють темряву печери як споглядальний стан, який викликає гортанну реакцію та спонукає до зворотного руху в часі.
Живописні роботи Влади Ралко з серій “Знаки” (2008) написані експресивною, контрастною, насиченою палітрою кольорів і представляють деформовані частини жіночого тіла із гіпертрофованими ознаками статі; часто злегка мутовані таким чином, що людська фігура перетворюється на абстрактні плями, якесь криваве місиво красивих мазків, залишених широким пензлем. В своїй роботі художниця розкриває цілий набір проблем самоідентифікації пострадянської людини.
Роботи з серії автопортретів "Nomadic Self-Portrait With Rolled Canvas" (2023 - триває) Лесі Хоменко залучають до репрезентації, розриву та переосмислення досвіду евакуації та подальшої міграції художниці, зумовлені війною на її Батьківщині. В своїх роботах художниця досліджує та відображає динамічність і перманентну зміну ідентичності. Будучи художником в еміграції, Леся має постійно рухатися зі своїми роботами. Скручене в рулон полотно стало головним художнім об’єктом на війні для самої авторки.
У своєму проєкті “Antoine de Paris” (2023 - триває) Карол Радзішевський продовжує тему дослідження квір-історії Східної Європи. Цей проєкт присвячено Антуану де Парі (Антоні Черпліковський, 1884-1976), польському перукарю, який став першим у світі перукарем-знаменитістю, коли відкрив салон Antoine de Paris у Парижі та став відомим як месьє Антуан. Карол Радзішевський розриває сталі рамки гетеронормативного сприйняття історії, відтворюючи образи визначних культових особистостей та відомих представників квір-спільноти, накладаючи їх особисту ідентичність на колективний досвід.
Олексій Сай представляє роботи із серії Excel-art. Сай працює з програмою Excel як візуальним мовним ресурсом з 2004 року. Саї пропонує підкреслено нейтральне та об'єктивне зображення життя офісних працівників у всіх його аспектах, не критикуючи і не пародіюючи корпоративний стиль життя. Художник переосмислює роль "офісного" способу життя як соціальної норми, зображуючи офісних працівників як напіввимерлий вид, що незабаром зійде з історичної арени.
Ще одна серія Олексія Сая "Ми стали кращими" - це портрети маленьких офісних працівників, або олов'яних солдатиків. Це безликі менеджери, які пройшли процес старіння і набули особистісних рис. Ми стаємо свідками формування нового класу - "офісного планктону", і після 20 років їхнього безтурботного існування спостерігаємо відхід від ідеалів суспільства споживання, солдатики стають більш людяними.
Грайливий та іронічний характер відображений в серії скульпур Kinder Album. Сюжети, які розіграно тут, здебільшого, стосуються або вбивства, або самовбивства персонажів, провокативні подробиці життя яких висвітлюють малюнки. Але і тут для глядача так і лишатиметься питанням, чи всі «неочевидні» персонажі є відомими і чи всі вони потенційно можуть бути розпізнані. Розіграні скульптурні сцени підписано показово нейтрально: «Інцидент №_», тож глядачеві доведеться розраховувати лише на власну розсудливість та винахідливість у з’ясуванні сутності того, що трапилось з персонажами. Kinder Album створює форму, що наслідує дитячу манеру виконання, резонує із «дорослими» темами та сюжетами, з якими працює художниця, – саме такий ефект вирізняє авторку з-поміж інших авторів.
Особливо цікава та іронічна історія розкривається в роботах американської художниці Лорен Коен. Її кераміка оповідає про вигаданого персонажа Браяна, що постає як складне втілення всього того, що Коен дорожить і чого боїться в протилежній статі та в собі самій. Закорінена у своїй особистій одіссеї, щоб вилікувати глибоко вкорінені травми, художниця досліджує складну динаміку кохання. Головний персонаж розпродає нерухомість, а глядачам пропонується поритися в різноманітних дивацтвах, які народилися з внутрішніх просторів психіки художника. Він любить Марту Стюарт, журнал Food and Wine, чоловічі сідниці та кулінарію, але не має нікого, з ким міг би розділити життя. Він все ще щиро вірить у кохання, але розчарований своєю самотністю. У царині матеріальних благ прислів’я «одного сміття — це скарб іншого» звучить глибоко правдиво, нагадуючи нам про вроджену суб’єктивність, яка керує нашим сприйняттям цінності. Під час продажу ніхто не дізнається, живий чи мертвий Браян, що змушує задуматися про те, що хтось створює, колекціонує чи цінує за життя.
Про художників
Еріка Джеглі народилася в Балтиморі, штат Меріленд, і виросла на Кейвс-роуд. Вона отримала ступінь бакалавра в історії мистецтва в Колумбійському університеті та магістра в програмі інтерактивних телекомунікацій Школи мистецтв Нью-Йоркського університету Тіш, а також у магістратурі мистецтв в Університеті Північного Техасу в Дентоні. Її роботи демонструвалися в Техасі, Каліфорнії, Меріленді, Арканзасі та Міссурі. Роботи Джеглі представлені в поточному випуску New American Paintings і двічі були представлені в журналі Studio Visit. Вона є членом правління Texas Vignette, некомерційної організації, яка займається просуванням і підтримкою жінок у мистецтві в Техасі. Вона була художником-резиденцією в Дендрарії Далласа. Останнім відомим досягненням є отримання гранту TACA Pop-Up Grant за її роботу на місці в Будівлі Бодекера, історичній 100-річній колишній фабриці морозива в Далласі, штат Техас. Крім того, у 2021 році вона отримала грант на подорожі The Dozier від Музею мистецтв Далласа. Наразі Джаеглі є викладачем Техаського університету в Далласі та живе в Далласі, штат Техас.
Марія Сулименко (1981, Київ, Україна) навчалася в Академії образотворчого мистецтва в Штутгарті (Akademie der Bildenden Künste in Stuttgart) та в Гессенському державному університеті мистецтва та дизайну в Оффенбаху-на-Майні (Hochschule für Gestaltung). Серед її нещодавніх виставок - Insomnia (Voloshyn Gallery, Miami, FL, US, 2024), Shifting, Glances (Simone Subal Gallery, Нью-Йорк, США, 2022), Is it time, yet? (Georg Kargl Box, Відень, Австрія, 2022), She Asked, I Followed. Her Name Is After (Fredric Snitzer Gallery & Voloshyn Gallery, Маямі, Флорида, США, 2022), The Memory on Her Face: Part I and Part II (Voloshyn Gallery, Маямі, Флорида, США, 2022), And I trust You (Miettinen Collection, Берлін, 2022) та персональна виставка "Скляний світ людей і речей..." (Voloshyn Gallery, Київ, Україна, 2017).
Нікіта Кадан (нар. 1982 році у Києві, Україна) працює з живописом, графікою та інсталяціями, часто в інтердисциплінарному співробітництві з архітекторами, соціологами та правозахисниками. Він є членом художньої групи R.E.P. (Революційний Експериментальний Простір) та засновником Худради, кураторського та активістського об'єднання.
Нікіта Кадан мав персональні та групові виставки: "Artists in Time of War" у Castello di Rivoli (Турин, Італія), “Project of Ruins” MUMOK, Відень, Австрія, "Skin and Shell" у Lewben Foundation в Вільнюсі (Литва), "The Fire and the Ashes" у Museum Sztuki у 2023 році та у низці виставок в M HKA (Museum of Contemporary Art Antwerp). Він став переможцем Pinchuk Art Centre Prize у 2011 році та Спеціальної Премії Future Generation Art Prize у 2014 році. Також Нікіта Кадан брав участь в Українському павільйоні на Венеційському бієнале у 2015 році та у паралельній програмі 59-ї міжнародної мистецької виставки на Венеційському бієнале 2022 року.
Роботи Нікіти Кадана знаходяться в публічних колекціях: Centre Pompidou в Парижі, Pinakothek der Moderne, Munich, M HKA – Museum of Contemporary Art Antwerp, mumok (Museum Moderner Kunst Stiftung Ludwig Wien), KADIST Foundation, Париж, Національному художньому музеї України, Київ, Arsenal Gallery, Білосток, Military History Museum, Дрезден, The Art Collection Telekom, The Kingdom of Belgium, Ministry of Foreign Affairs, FRAC Bretagne, Centro per l'arte contemporanea Luigi Pecci, Prato.
Влада Ралко (нар. 1969 році у Києві, Україна) працює з живописом, графікою, інсталяцією та створює артбуки. У 1994 році закінчила живописне відділення Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві. Ралко є володаркою премії Всеукраїнської трієнале живопису (2001) та стипендії CCN Graz (2007). Лауреатка Премії He for She: Women In Arts (2019). У своїй творчості художниця нерідко піднімає питання ідентичності, актуальних соціальних та політичних контекстів, занурюється у екзистенційні глибини болю та страждання колективного тіла. Її манера письма – емоційна, жорстка та контрастна, палітра – насичена.
Влада Ралко мала персональні та групові виставки: ”Kaleidoscope of (Hi)stories. Ukrainian Art 1912–2023” Albertinum, Дрезден (DE); ”Vlada Ralko & Volodymyr Budnikov: Questioning the Visible” Galeria Arsenal, Bialystok (PL); ”Women at War” Fridman Gallery together with Voloshyn Gallery, New York (USA); ”Ukraine: Short Stories: Contemporary artists from Ukraine” MAXXI National Museum of 21st Century Arts, Rome (IT); ”The phantom of liberty. Version” Galeria Arsenal, Bialystok (PL) тощо.
Леся Хоменко (народилася 1980 р. у Києві, Україна) закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури у 2004 році. 2005-2006 – учасниця резиденції в Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії, Київ; 2008 – учасниця резиденції в LIA (Leipzig International Art program) Лейпциг. Співзасновник та член R.E.P. група (з 2004) та кураторська група Худрада (з 2008). Була в шорт-листі PinchukArtPrize (2009, 2011 та 2013), Future Generations Art Price з групою R.E.P. (2012), заснована Віктором Пінчуком та Премією імені Казимира Малевича Artist Award (2012 та 2016). Живе і працює в Нью-Йорку, США. Її роботи знаходяться в публічних колекціях, зокрема M HKA (Бельгія), Музей Людвіга (Угорщина), Art Collection Telecom (Німеччина) та Альбертінум (Німеччина). Роботи Лесі демонструвалися на кількох персональних та групових виставках, зокрема в Українському музеї в Нью-Йорку, Нью-Йорк (США); Альбертинум, Дрезден (Німеччина); в супутній події 59-ї Міжнародної мистецької виставки Венеціанська бієнале, Венеція (Італія); Європейський парламент (Бельгія); Музей Фолькванг (Німеччина); MUZA-Eretz Israel Museum (Ізраїль); Fridman Gallery, Нью-Йорк (США). Роботи Хоменко висвітлювали та рецензували The New York Times, The Washington Post, The New Yorker, The Art Newspaper, та Frieze тощо.
Кароль Радзишевський (нар. 1980, Польща) працює з кіно, фотографією, живописом, інсталяціями та створює міждисциплінарні проекти. Його методологія, заснована на архівних матеріалах, охоплює кілька культурних, історичних, релігійних, соціальних і гендерних посилань. З 2005 року він є видавцем та головним редактором журналу DIK Fagazine і заснував Інститут квір-архівів у 2015 році.
Його роботи були представлені в інституціях, таких як Музей сучасного мистецтва, Національна галерея мистецтва Захета, Центр сучасного мистецтва Уяздовського замку, Варшава; Whitechapel Gallery, Лондон; Kunsthalle Wien, Відень; Новий музей, Нью-Йорк; VideoBrasil, Сан-Паулу; Токійський музей фотографії; Музей сучасного мистецтва Metelkova, Любляна; Вроцлавський музей сучасного мистецтва та Музей мистецтва в Лодзі. Він брав участь в кількох міжнародних бієнале, зокрема PERFORMA 13, Нью-Йорк; 7-е Гьотеборгське бієнале; 4-е Празьке бієнале та 15-е WRO Media Art Biennale.
Його фільми демонстрували на фестивалях, таких як T-Mobile New Horizons International Film Festival, Вроцлав (2014, 2012); Millennium Docs Against Gravity Film Festival, Варшава (2019, 2013); BFI Flare: Лондонський фестиваль LGBTIQ+ кіно (2014) та Міжнародний фестиваль короткометражного кіно Oberhausen (2011); серед інших.
У 2021 році вийшла книга "The Power of Secrets", присвячена архівній практиці Радзішевського, видана Sternberg Press.
Олексій Сай (нар. 1975, Київ, Україна) - художник, який працює з графікою, digital art, скульптурою, відео, найбільш відомий за особливу інноваційну практику "Exel-Art". Закінчив Київський коледж мистецтв і промислів за фахом графічний дизайн в 1993 році, а також Відділення експозиційної графіки Національної академії образотворчих мистецтв і архітектури в 2001 році. Він був номінований на премію PinchukArtCentre (2009). Олексій Сай взяв участь у багатьох групових і персональних виставках в Україні та за кордоном. Серед недавніх групових виставок можна відзначити: A Letter from the Front – "Лист з фронту" в Haus der Kunst (Німеччина); "Hi-Resolution: Ukrainian Culture and Contemporary Art Now!" в галереї The James, Нью-Йорк (США); "She Asked, I Followed. Her Name Is After" в галереї Фредеріка Сніцера, Маямі, Флорида (США); "Worth Fighting For" в PinchukArtCentre, Кельн (Німеччина); "Permanent Revolution" у Ludwig Museum, Будапешт (Угорщина); MAXXI - Museo nazionale delle arti del XXI secolo у Римі (Італія).
Kinder Album (нар. 1982) - українська міждисциплінарна художниця. Вперше прикметні стилізацією під дитячу манеру виконання роботи художниці з’явились під псевдонімом Kinder Album у соціальній мережі Facebook у 2012 році. З того часу мисткиня веде активну виставкову діяльність. Kinder Album працює у жанрах живопису, графіки, фотографії, інсталяції, street art та відеоарту. У творчій практиці досліджує межі інтимності і сексуальності, особисті фантазії. Серед її персональних виставок: “Once upon a time three dead parrots”, ArtEast Gallery, Берлін (2022), “Це не те, що ти думаєш”, Shcherbenko Art Centre, Київ (2021), “For example, today”, галерея Piekno Panie, Люблін (2019), “Не для публікації, секретно та приватно”, Voloshyn Gallery, Київ (2018), “Effective Reflexion, галерея SABSAY, Копенгаген (2017). Живе та працює у Львові.
Лорен Коен отримала ступінь бакалавра мистецтв у Каліфорнійському коледжі мистецтв, Сан-Франциско, Каліфорнія, та ступінь магістра в Королівському коледжі мистецтв, Лондон, Великобританія. Її роботи виставлялися в галереях Westbeth Gallery, Нью-Йорк; Wassaic Project, Нью-Йорк; Spring/Break Art Show, Нью-Йорк; Відділі кіно Музею сучасного мистецтва, Нью-Йорк; Van Der Plas Gallery, Нью-Йорк; Trestle Gallery, Нью-Йорк; Andrew Edlin Gallery, Нью-Йорк; Єврейському музеї штату Мен, Портленд; Patricia Sweetow Gallery, Сан-Франциско; Di Rosa Center for Contemporary Art, Напа, Каліфорнія; Лондонському інституті сучасного мистецтва; Blyth Gallery, Лондон; і в Голдсмітському коледжі Лондона. Була резидентом-художником у MacDowell, NARS (Нью-Йоркська мистецька резиденція та студії), Школі живопису та скульптури Скоугегана, Фонді Йозефа та Анні Альберс та MASS MoCA. Останні виставки, на яких вона брала участь у складі журі, включають Bloomberg New Contemporaries, The Catlin Guide та Saatchi New Sensations. Серед майбутніх виставок - Ghost Machine, Нью-Йорк та Brigitte Mulholland, Париж, Франція.
