*  "...є такі збудливі обставини, коли забуте стає близьким..."

(Поль Рікер "Навколо політики")

Voloshyn Gallery представляє персональну виставку "Близьке серед забутого", відомої художниці Влади Ралко, де будуть представлені роботи написані у різні періоди. Частина творів що експонуватимуться із серій "Знаки", "Заздрість до реальності", "Близнюки", у той час як інша — це картини, що не увійшли до певного циклу.

Художниця розповідає, що добирала роботи до виставки керуючись відсутністю відчуття певної відчуженості, що зазвичай має до "старих" робіт. Деякі роботи автор виділила серед інших аби подивитись на них ще раз з позицій часу, що минув. "Мені видалося не такою вже й нісенітницею пошукати важливі свідчення в минулому, переглянути те, що раніше лишалося поза увагою. Більшість із обраного ряду робіт було зроблено паралельно праці над цілісними серіями або взагалі у перервах між серіями, окремо. Інші роботи я навпаки "витягла" з контексту аби позбавити їх будь-яких залежностей від загальної теми. Таким чином я хочу зробити наголос на такому, що всередині серії затулялося головною темою як другорядне. Я звільнила критерії вибору робіт від залежностей на кшталт якості, хронологічної належності, вагомості або значущості для певного етапу тощо, та побудувала з них самостійний ряд, послідовність якого є важливою для мене саме зараз. Власне, я показую дещо протилежне ретроспективі", — каже Влада Ралко. Якщо раніше понад усе художницю цікавило саме тіло як таке, зараз вона обирала роботи, де "тілесне ніби вийшло з тіла аби подивитися на те що лишилося збоку",  "Мені важливо було побачити в деяких власних роботах, завершених кілька років тому, звістку про атмосферу вигнання, відокремлення людини від усього (й від власного тіла включно), той неясний проміжок де людина не знає, яким чином визначати себе у світі. Тепер, коли ознаки людськості перетворилися на безхатченків або на чужинців відносно до самих себе, що ризикують бути розчавленими утилітарною логікою, мені хотілося би повернути спроможність, або набути хисту для упізнання серед безкінечного хаосу використаних та знецінених ідентичностей спільну ознаку, якість, готовність до живої дії, бодай щось схоже на здатність реабілітувати людське."

Питання ідентичностей в роботах художниці також вбачає мистецтвознавець Ася Баздирєва. У тексті "Назад у матір" вона використовує психоаналіз для, того, щоб через реакцію глядача вмістити живопис Ралко в актуальний соціальний і політичний контекст:

"Практично кожна робота написана експресивною, контрастною, насиченою палітрою кольорів і представляє деформовані частини жіночого тіла із гіпертрофованими ознаками статі; часто злегка мутовані таким чином, що людська фігура перетворюється на абстрактні плями, якесь криваве місиво красивих мазків, залишених широким пензлем. Ралко пише багато і про глядачів не думає, однак саме їх реакція є симптоматичною, оскільки розкриває цілий набір проблем самоідентифікації пострадянської людини —  матеріал, з яким працює художниця, і який зазвучав як ніколи гостро в конфлікті Росія-Україна".

Баздирєва називає Ралко однією з найпотужніших художниць новітньої української історії: "Її роботи чесно, без загравань із глядачами або інституціями трансформують того Іншого, якого ми, сидячи на руїнах імперії і тільки починаючи усвідомлювати недолік самоідентифікацій, ще не здатні перетравити".

Влада Ралко народилася 1969 року в Києві. В 1987 році закінчила Республіканську художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка, у 1994-му – Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (майстерня проф. В. Шаталіна). Член Національної спілки художників України з 1994 року. Художниця веде активну виставкову діяльність в Україні та за кордоном.  Живе та працює в Києві.