Великдень – мабуть, найсвітліше свято в усьому році. Воно спонукає людей до доброти, радості, очищення, пошуку вищих духовних цінностей.
Художники усіх часів знаходили в релігійних сюжетах потужну невичерпну творчу силу. Ми відібрали 7 величних шедеврів із зображенням сцен життя Ісуса Христа. Ці роботи резонують з найтоншими глибинними, священними переживаннями усього людства. Сподіваємось, наша підбірка зачепить і в вашій душі потаємні струни віри і любові. Христос Воскрес!
Олександр Іванов, «Явлення Христа народу» (1837-1857)
Картина показує філософську проблему роздоріжжя людства, коли на зміну старій вірі приходить нова. В образі Ісуса до людей наближається нова епоха. Зліва – апостоли, майбутні учні Христа. Пророк Іоан Хреститель в центрі вказує на фігуру Ісуса – уособлення спасіння всього роду людського, Месію, передвіщеного в Біблії. Хоч постать Христа за розмірами невелика, та вона є головною в картині. В центрі – люди різних соціальних прошарків. Праворуч – грішники, фарисеї, до яких ніби і прямує Ісус. Хтось – сумнівається, хтось схилив голову в покаянні, хтось з цікавістю вдивляється в постать Месії. Дивлячись на цю картину, розумієш, що з тих пір в серцях людей мало що змінилось.
Іван Крамський, «Ісус в пустелі» (1837-1887)
«Після хрещення Свого, Господь Ісус Христос пішов у пустелю для того, щоб там, на самоті, молитвою і постом приготуватися до виконання Своєї великої місії, для якої і прийшов на землю. Сорок днів і сорок ночей Він був у дикій пустелі, зі звірами, не вживаючи ніякої їжі.»
Неймовірний психологізм і реалістичність образу Христа приголомшують. Ця картина стала сенсацією для сучасників Крамського. Глядачі на виставці передвижників годинами не відходили від неї – мов зачаровані вдивлялись в сповнене невимовної печалі, стомлене обличчя Ісуса. Художник піднімає проблему вибору, яка стоїть перед кожною людиною. Христос занурений в свої думи, міцно зціпивши руки, мов перетворився на камінь. Він не помічає світанку, що рожевим сяйвом наповнює мертвий кам’яний простір пустелі. Це надлюдська робота думки і волі, боротьба духу і плоті.
Леонардо да Вінчі, «Тайна вечеря» (1495-1498)
«Тайна вечеря» – це насамперед драма про зраду, де емоційна напруженість сягає межі. Апостоли активно жестикулюють, кожен з них втілює певний психологічний тип. Та різко від них відрізняються образ Іуди: у нього інший колір обличчя, м’які лінії. Він ніби випромінює дивну ніжність, що додає парадоксальності і незбагненної глибини сюжету.
Ель Греко, «Ісус, що несе свій хрест» (1580-ті)
Ель Греко не сплутаєш ні з яким іншим художником. Його манера різко відрізняється від традиційних канонів релігійного живопису. Художник зображує ніби фантастичний потойбічний простір, іншу чарівну реальність. Його образи містичні, сповнені духовної напруги та експресії: видовжені обличчя, загострені риси, великі очі. Емоційність підсилюється складними позами та різким ракурсом. Один з головних прийомів Ель Греко – ефект сліпучого неземного сяйва, що пронизує весь простір картини.
Тиціан, «Коронування терновим вінцем» (1570)
Це – другий варіант картини, сповнений ще більшої трагічної глибини, ніж попередній. В картинах Тиціана зачаровує унікальна емоційна виразність героїв. Кати вже схрестили списи над головою Ісуса. Та образ Христа постає для нас втілення благородності, смирення, спокою. Тиціан показує незламну силу і красу духу навіть в час нелюдських страждань.
Василь Верещагін, «Ніч на Голгофі» (1869)
Монументальна робота захоплює дух і викликає благоговіння. Дивовижне божественне небо важкою масою нависає над кам’яною пустельною горою. В лівій проекції – минуле – темрява. Тріщина на горі – як символ людського гріха, руйнації, смерті, безодні. Та в правій проекції (майбутнє) – світлішає. Тут на камені вже ми бачимо зелень – проростання, перемога життя. Тож у глядача з’являється надія на відродження і воскресіння.
Віктор Васнєцов, «Розп’ятий Ісус Христос» (1885-1896)
«... я знову шукаю Лик Христа – чимале завдання, завдання цілих століть!..» Васнєцов намагався відтворити в обличчі Ісуса і особистість, і загальний образ для всього світу. В його творчості візантійські канони переплітаються з елементами реалістичності. Це ескіз для розпису Володимирського собору. Янголи обнімають Христа пухкими крилами, ніби хочуть забрати його біль і страждання. Та обличчя Спасителя світле і спокійне, ніби він спить. Спить, щоб через три дні прокинутись – воскреснути, явити чудо, врятувати рід людський.