За кілька останніх десятиліть виставка усе більше стала скидатися на гігантський інтерактивний атракціон естетичних насолод. Картини? Скульптури? Схоже, час об'єктів пройшов: акцент робиться на дії і взаємодії, до того ж не тільки художників і глядачів. Проекти найчастіше є соціальними, в них залучають різні верстви населення. Втім, учасники залишають також і простір фантазії.

Цього року куратором бієнале було обрано Крістін Масель (Christine Macel), головного куратора паризького Центру Помпіду. У своєму маніфесті Масель зазначила, що створює бієнале для художників і про художників, і кожному надала достатньо місця для повноцінної демонстрації ідей, не переймаючись актуальністю або новатортвом їх робіт, оскільки мистецтво, як відомо, безперервний процес і тому є вічним. А які у вічного можуть бути тенденції або моди?

 

Отже, що привернуло більше уваги у 2017 році: "гола" правда сучасності, містифікації, епатаж, або реанімовані фрагменти історії в новому прочитанні? Voloshyn Gallery підготувала для вас огляд найцікавіших павільйонів різних країн та паралельної програми.

 

 

 

Перш за все треба сказати, що національний павільйон України представив відомий харківський фотограф Борис Михайлов та молоді українські автори. До проекту Михайлова "Парламент" увійшли "глітч" фотографії, зроблені ним з 2014 року по сьогоднішній день: в центрі уваги Михайлова — політичні негаразди і їх вплив на сучасне суспільство. Портрети, створені під час телевізійних трансляцій парламентських дебатів — це абстрактне узагальнення почуттів, це тіні, немов би відбиті у "кривому дзеркалі", рефлексія художника на політичну кризу на Батьківщині й у світі.

 

Нагадаємо, що альбом Бориса Михайлова "Незакінчена дисертація" увійшов до десятки кращих фотоальбомів світу.А у 2015 році фотохудожник був нагороджений премією Goslarer Kaiserring — однією із найважливіших нагород в галузі сучасного образотворчого мистецтва Німеччини. У журі премії входять відомі музейні діячі, куратори та мистецтвознавці, а також ряд лауреатів. Премія не має грошового фонду, а сама нагорода — золотий перстень з аквамарином і зображенням німецького імператора Генріха IV.

Окрім метра сучасного фотомистецтва український павільйон представила і молодь. Свої роботи демонструють художник Іван Світличний та арт-група Sviter, арт-група "Жужжалка" і дизайнер Антон Белінський.

 

 

 

У павільйоні Італіїзазвичай проходять "насичені" виставки з великою кількістю учасників, але у цьому році художників всього троє. Джорджо Андреотто Кало (Giorgio Andreotta Calo), що відомий своїми скульптурами. Роберто Коугі (Roberto Cuoghi) — автор біоморфних об'єктів, схожих на археологічні релікти та істот із закостенілих копалин. Аделіта Хусні-Бей (Adelita Husni-Bey) працює у царині відео та перформенсу, базуючись на техніці альтернативної педагогіки.  Куратором національного павільйону Італії  цього року стала Чечилія Алемані (Cecilia Alemani), директор High Line Art та куратор Frieze Projecs на ярмарку  Frieze, у Нью-Йорку.

"Автори  Джорджо Андреотто Кало, Роберто Коугі і Аделіта Хусні-Бей відрізняються у своєму підході до творчості, але у рівній мірі стосуються сучасного мистецтва  Італії.  Ці три художника народилися в Італії в період з середини 1970-х до середини 1980-х років, і вийшли на внутрішню, італійську, а також світову мистецьку арени на порозі нового століття. У той час як теми, що піднімаються у їх творчості, та художні засоби вираження ідей є широкими і  глобальними, їхроботи тісно пов'язані з італійською культурою. У своєму проекті я не мала на меті забезпечити повний огляд італійського мистецтва. Скоріше це глибокий погляд на роботу трьох унікальних голосів, що виходять на передній план в останні роки", — зазначила кураторка Чечилія Алемані.

 

 

 

Грузію представив молодий художник Важіко Чачхіані (Vajiko Chachkhiani), що проживає у Німеччині. Куратором його проекту  є доктор мистецтвознавства, письменник і фахівець сучасного мистецтва Джуліан Хейн (Julien Heynen) із Берліну.Проект Чачхіані називається "Living Dog Among Dead Lions" ("Жива собака в оточенні мертвих левів"). Це арт-об'єкт, який представляє собою дерев'яний будинок 4,5 метри заввишки, довжиною 8 метрів, зі своєю історією та  інтер'єром. Для створення проекту Чачхіані розібрав маленький покинутий будинок в одному з регіонів Грузії і наново зібрав його в експозиційному павільйоні у Венеції. Автор обставив будинок меблями, картинами і предметами побуту. А найцікавіше — тут була встановлена автономна іригаційна система, що створює атмосферу безперервного дощу всередині будинку. Ідея інсталяції Важіко Чачхіані полягає в тому, щоб показати, наскільки важким для людини буває тягар соціальних, політичних чи історичних обставин.

"Я вірю в свою роботу, вірю в те, що вона є сильним і важливим словом на абстрактному рівні. Я думаю, що мова мистецтва — це можливість абстрактно говорити про конкретні події ", — сказав журналістам Важіко Чачхіані.

 

 

 

 

 

Національний павільйон США у нинішньому році представляє Марк Бредфорд (Mark Bradford), 55-річний художник з Каліфорнії. Він презентував проект "Tomorrow is Another Day"("Завтра - інший день"), який розповідає про банкрутство, насильство, амбіції і віру в здатність мистецтва привертати людство не тільки до дискусій, але також і до дій.

 

 

 

Роботи Марка Бредфорда — абстрактні картини, в які художник, окрім пігментівінкорпорує інші шари реальності — уривки і уламки предметів, зображення вуличних знаків або написів. Вони вписуються у полотна композиційно та одночасно нагадують  про проблеми зовнішньої дійсності, яка у випадку рідної художнику Каліфорнії сповнена соціальних протиріч та нерівності.

 

Сам Бредфорд, відомий дослідженнями теми расової дискримінації у США, в ході роботи Венеціанської бієнале розпочав працювати з італійськими ув'язненими, щоб допомогти їм адаптуватися в суспільстві.

 

 

 

 

Цікаво, що сучасне мистецтво Англії на бієнале у Венеції цього року презентує праонука по батьківській лінії Чарльза Дарвіна.

 

 

Філліда Барлоу (Phyllida Barlow) у свої 72 роки, знана і титулована скульптор, а стала відомою вона, коли їй було вже за 60. Зокрема, у 2011 році Барлоу отримала Aachen Art Prize з винагородою у 10 тис. євро. Виставка гігантських інсталяцій Барлоу представляє Британію в Венеції. Їх називають "оригінальні бачення з уявного світу" скульптора, а також — "анти-монументальними" роботами через те, що для створення своїх ассамбляжів (примітка: ассамбляж — це техніка візуального мистецтва, споріднена колажу, але із використанням об'ємних деталей або цілих предметів, що скомпоновані на площині у єдину картину) Філліда використовує не мармур і граніт, а звичайні речі і матеріали, від непридатних дощок до поліетиленових пакетів.

 

 

"Процес руйнування речей, а потім їх відновлення —цей постійний цикл. Не стільки у природі, а скоріше через втручання людини. Руйнування будинків, трагедія війни, крах і подальша трансформація у будь-що інше. Велика ідея браку статичності. Зміна речей за допомогою несподіваних, страхітливих явищ на кшталт землетрусів або цунамі. Але виглядає це неймовірно красиво, хоч і є трагедією. Естетика деструкції і занепаду, але з потенціалом відновлення...",зазначила художниця в одному з інтерв'ю.

 

 

 

 

 

Музика стала невід'ємною частиною сучасного мистецтва — так вважає французький художник, скульптор і дизайнер Ксавьє Вейан (Xavier Veilhan), що представляє свою країну на 57-й Венеційській бієнале.

 

Ксавьє Вейан працює у різноманітних медіа, і презентував високотехнологічний проект, призначенням якого є не тільки вразити візуально, а й задіяти слухове сприйняття. За задумом Вейана, павільйон Франції став величезною студією звукозапису, в якій щодня працюють найбільш перспективні сучасні музиканти і звукорежисери з усього світу. Їм надається повна творча свобода.

 

 

Ксав'є Вейан не тільки придумав Merzbau Musical — проект, який запозичив свою назву у інсталяції німецького дадаїста Курта Швиттерса (Kurt Schwitters), а ще й винайшов і створив кілька музичних інструментів. Цей проект після Венеції покажуть в Буенос-Айресі і Лісабоні.

 

 

 

*

 

Художник Джеффрі Фармер (Geoffrey Farmer), що представляє Канаду, народився в 1967 році. Він став відомий завдяки своїм скульптурним роботам, складеним з книжкових і журнальних ілюстрацій, наклеєних на об'ємні конструкції. Його твори називають "Гігантським дайджестом XX століття".

Цікаво, що для демонстрації робіт Фармера у павільйоні Канади була оголошена кампанія зі збору коштів: $2 мільйони на сам проект, $5 мільйонів — на оновлення павільйону, $15 мільйонів — на підтримку майбутніх проектів Канади на Венеційській бієнале.

 

 

 

Ізраїль представив художник Галь Вейнштейн (Gal Weinstein).Домасштабного проекту художника надихнула легенда про Ісуса Навина із Старого Завіту, який зупинив Сонце та Місяць на небі, під час битви із ворожим військом, а також дивовижними завоюваннями  піонерів-"халуцимів" — членів перших сіоністських рухів молоді, учасники яких зуміли побудувати цілі міста та виростити квітучі сади у мертвій пустелі.

 "Для своєї роботи я використав матеріали, які не створюють затишку і теплоти. На дотик вони штучні та неприємні, як коли тиснеш комусь руку, а у відповідь людина ледь відповідає на твоє стискання. З іншого боку, твори навмисне є тактильними, вони провокують контакт. Я хотів перетворити ландшафт на те, що ви можете відчути, але не через матеріали, які мають природне походження, а з матеріалів, які створили відчуття амбівалентності, так що ви не будете знати, чи є це гарячим або холодним, живим або мертвим," — говорить художник.

 

 

 

*

 

Комісар Російського павільйону Семен Михайлівський вирішив показати три покоління сучасних російських художників, три погляди на естетику мистецтва. Отже, учасниками виставки стали Гриша Брускін, арт-група з Краснодара Recycle Group, а також Саша Пирогова. Проект має назву "Theatrum Orbis Terrarum", що можна перекласти як "Видовище кола земного" (проект назвали на честь відомого атласу XVI століття Theatrum Orbis Terrarum, який представив світ по-новому після епохи великих географічних відкриттів). Також у проекті взяв участь композитор Дмитро Курляндський, відомий своїми експериментами модернової інтерпретації класичної музики.

 

 

 

*

 

Павільйон Німеччини цього року оздобила скульптор і мультимедійний художник Анне Імгоф (Anne Imhof). Вона живе і працює у Франкфурті-на-Майні і в Парижі. Одна з останніх її виставок під назвою ANGST II пройшла у вересні минулого року в рамках тижня мистецтв Art Week Berlin в столичному музеї Hamburger Bahnhof. Нинішній проект Імгоф "Фауст" це — п'ятигодинний перформанс, що включає в себе інсталяції та серію живописних і скульптурних робіт, Імгоф взагалі любить поєднувати пластику і музику у власних творах.

Куратор німецького павільйону Сюзанна Пфеффер (Susanna Pfeffer), директор музею Фрідеріціанум в Касселі, пояснила вибір автора концепції: "Анне Імхоф зображує жорстокість нашого часу в своєму важкому реалізмі вона переосмислює матеріальні і дискурсивні практики". Пфеффер вважає важливим те, що художниця робить видимим "простір між тілом і реальністю, в якій формується особистість".

*

 

 

У національному павільйоні Ісландії в дні бієнале оселилися ... тролі! Їх творець, Егілль Сайбьернссон (Egill Sæbjörnsson), вирішив звернутися до народного фольклору, він документує історію своєї дружби із двома ісландськими тролями. Їх історія загадкова: відомо що мало, але подейкують, що раніше вони були людьми. Підступи і пригоди істот відображені у анімаційних фільмах, музичних та світлових інсталяціях. Двоє лютих тролів —  Угй і Богар, — за задумом автора вийшли з-під контролю, так що відвідувачі виставки доводиться знаходити спільну мову з цим анімованими чудовиськами.

 

 

*

 

Якщо ісландці роблять ставку на тролів, то Ірландія, яку в цьому році представить художниця Джесс Джонс (Jess Jones), використовує тему відьом, проте в ширшому контексті. "Тремтіть, тремтіть!"— так називається фільм, який буде демонструватися в інсталяції Джесс Джонс. Це не стільки варіації на тему відьомського, скільки відсилання до пісні "Тремтіть, тремтіть, відьми повернулися!". Саме її виконували італійки під час боротьби за свої права у далекому вже 1972 році.

 

 

 

*

 

Азербайджан представлено  проектом, у якому художники відобразили мультикультуральні традиції, етнічно-культурне розмаїття та толерантність."Під одним сонцем. Культура спільного життя" про те, як різні народи та етнічні групи, релігійні конфесії століттями живуть в Азербайджані в умовах миру і дружби. Тут пропагується однакове сприйняття різних мов і культур, культурного спільного проживання в умовах гармонії і рівності в мультикультуральному, багатоконфесійному середовищі. Миролюбний, культурний обмін і збереження прекрасних традицій східної гостинності є одними з основних принципів людей, що живуть на цій території. А це свого роду диво у добу глобалізації, етнічних конфліктів, нетерпимості, окупації і агресії.

 

 

На виставці демонструються такі інтерактивні медіа-проекти, як відеомаппінг та інсталяція групи візуального перформансу HYPNOTICA, роботи молодого художника Ельвіна Набізаде (Elvin Nabizade). Автори представляють мистецтво, яке виникло в Азербайджані з синтезу традиційного аналогового і сучасного цифрового мистецтва. Працюючи з різними матеріалами художники закликають людство подумати про культуру спільного проживання. Куратором виставки є екс-директор Музею Вікторії і Альберта, професор Мартін Рот (Martin Roth).

 

 

 

*

 Куратором швейцарського павільйону на Венеційській  бієнале 2017 року став Філіп Кайзер (Philipp Kaiser). Його експозиція "Жінки Венеції" включає в себе нові роботи художниці Керол Бове (Carol Bove) і творчого дуету Терези Хуббард (Teresa Hubbard) і Олександра Бірхлера (Alexander Birhler).

Автори, яких було залучено до проекту, у своїх роботах намагаються зрозуміти чому найвідоміший швейцарський скульптор Альберто Джакометті жодного разу не брав участі у Венеційській бієнале, ігноруючи численні запрошення, у той час як його рідний брат архітектор Бруно Джакометті навіть побудував Павільйон Швейцарії у Венеції. Тереза Хуббард і Олександр Бірхлер зняли фільм на грані правди і вимислу про любов Джакометті і художниці Флори Майо в Парижі в 1920-і роки. Керол Бове зробила скульптури за мотивами пізніх опусів легендарного модерніста.

 

 

Що стосується персональних проектів, нас вразили Ян Фабр (Jan Fabre), Едіт Декіндт (Edith Dekyndt) та Алісія Квейд (Alicja Kwade).

 

Бельгійський фантазер, провокатор і працелюбЯн Фабрне обмежився участю в проекті Glasstress і вирішив порадувати глядачів персональною виставкою на Венеційській бієнале, що має просту і без викрутасів назву "Ян Фабр. Скульптури зі скла і кісток 1977-2017" ("JAN FABRE. GLASS AND BONE SCULPTURES 1977-2017"). Ця серія робіт демонструється разом уперше, і за концепцією є певною даниною фламандським художникам, які з давніх-давен використовували подрібнену кістку для виготовлення пігментів, а також венеційськими склодувам, з під чиїх майстерних рук виходять прекрасні роботи із використанням скла. 

 

 

Цікаво, що Ян Фабр обирає для вираження своїх ідей різноманітні медіа, він також є відомим хореографом, режисером, автором перформансів, скульптур, малюнків, фільмів, інсталяцій, колажів. У будь-якому обраному медіа він досягає досконалості, що зробило його всесвітньо відомим художником.

У експозиції"Ян Фабр. Скульптури зі скла і кісток 1977-2017" три куратора Джачинто Ді Пиетрантоніо(Giacinto Di Pietrantonio), Катерина Кошкіна (Katerina Koskina), Дмитро Озерков (Dimitri Ozerkov).

 

 

 

Едіт Декіндт вразив роботою  "One Thousand and One Nights" (2016), ("Тисяча і одна ніч"), що експонується останньому залі Arsenaleі, і завдяки якій залишається чудовий післяслясмак від всієї виставки. Інсталяція має вигляд прямокутника, що створюється потоками спроектованих променів світла. Залишаючись у темряві, навколо цього умовного "килима" ходить людина, що піднімає шар пилу, який у променях підсвітки виглядає дуже виразно, наче білі хмари. Проста у виконанні, але дуже ефектна робота зачаровує і надихає на роздуми про тлінність і швидкоплинність, та одночасно, думки про смерть (пил, як натяк на смерть) і містику про чарівні килими, до якої нас відсилає назва роботи.

 

 

 

 

 

 

Одна з робіт Алісії Квейд"WeltenLinie" (2017) представляє собою — безліч розставлених у залі дзеркал, каменів, та їх бронзових відливків, що створюють надзвичайне враження, подвоєнь одного ж і того об'єкту, коли ви рухаєтесь повз у цих "лабіринтах". У цьому проекті Квейд точно до міліметра розставляє скульптури та імітує "екрани". Тут реальність, фізичний простір, починає сперечатись із "зображенням", відбиттям у дзеркалі. Діалектична напруга вібрує бар'єром між ними, кожен об'єкт зазіхає на інший, через нібито непроникну реальність. Раптово все починає здаватись можливим, реальність стає нескінченною, і водночас перестає існувати. Це немов припущення про паралельні світи.

 

А друга інсталяція"Pars pro Toto"розміщена на вулиці — це долина висічених із каменю куль, що просто таки нагадують планети сонячної системи. Квейд використовує скульптури, як засіб підняти елементарні питання людської чуттєвості. Структури, що пропонуються глядачу — покликані досліджувати концентричні системи сприйняття, які складають реальність.  Автор часто використовує для своїх інсталяцій природні матеріали (камені, дерево) або предмети побуту, таким чином відкриваючи замкнені двері науки, релігії та філософських моделей, прийнятих у якості соціальних угод та універсальних істин.

.

 

 

*

 

Безперечний хіт Венеції в нинішньому сезоні, сольний проект британця Демієна Герста (Damien Hirst) "Скарби з місця аварії "Неймовірного" ("Treasures From The Wreck Of The Unbelievable"), який проходить під час бієнале, але не у її рамках. Експозиція демонструється в обох палацах фонду Піно — в Punta della Dogana і Palazzo Grassi. Це перший в історії випадок, коли обидва центри віддали свій простір під виставку одному художнику. Експонати для виставки Герст створював під покровом таємниці протягом останнього десятиліття.

 

 

 Величезні бронзові богині-войовниці, мармурові бюсти і черепи циклопів, крипти, загадкові таблиці, вітрини зі щитами, дорогоцінними прикрасами і монетами... Серед матеріалів - малахіт, золото, і нефрит... Фантастична музейна збірка артефактів неіснуючого стародавнього світу!

 

*

 

Щодо головних призів 57-ї Венеційської бієнале, обидва "Золоті леви" отримали німецькі художники. Німецький павільйон, організований Анною Імгоф, отримав "Золотого лева" як кращий національний павільйон на міжнародній виставці, а німецький автор концептуального мистецтва Франц Ергард Вальтер (Franz Erhard Walther), що  представив свою величезну роботу з текстилю, був визнаний кращим художником бієнале.

В останній раз Німеччина отримувала цю нагороду за представлений на Венеціанській бієнале павільйон в 2011 році, в 2013 році німецько-британський автор Тіно Сегал (Tino Sehgal) був визнаний кращим художником. Подвійну перемогу німці на Венеційській бієнале здобули вперше — до цього ФРН ще ніколи не отримувала обидві головні нагороди однією з найважливіших мистецьких виставок світу.

Загалом склалось враження, що цього року бієнале намагається піти від злободенності. Її куратор Крістін Масель (Christine Macel), головний куратор паризького Центру Помпіду, виступає за чисте мистецтво. Вона хотіла б, щоб бієнале виглядала як маніфест творчості і гуманізму, на нашу думку — їй це вдалося!

 

 

 

 

Більшість фото: Voloshyn Gallery