Voloshyn Gallery представляє персональний проект Анни Миронової"НАДІ МНОЮ".

В експозиції представлена серія живописних робіт,  про зміст яких розповідає  художниця: "Вдивляючись  у класичні  композиції плафонів із зображеннями біблійних та античних сюжетів, замислюєшся над тим, яка головна ідея саме цього виду монументального мистецтва?

Чому саме розпис на стелі? Яке основне його призначення? Крім зрозумілих речей, таких як естетичний та пізнавальний аспекти, можливо є якась основна глобальна думка, є щось таке, що не лежить на поверхні?

Коли заходиш до храму, перша невимушена дія – це погляд вгору. Можливо цей інстинктивний рух і лежить в основі задуму? Примусити людину відірвати погляд від землі!

В повсякденному житті, з його ритмом та клопотами, рідко  або зовсім ніколи не дивишся вгору, переважно концентруючись на тому, що перед тобою  або під ногами.

Поза увагою залишається верхній ярус міста з прекрасними фасадами  старої архітектури. Ми не помічаємо графіки перетинів електричних дротів  та вишуканого, створеного самою природою мережива з листя верхівок дерев.

Складається парадоксальна ситуація – місто по горизонталі поділене навпіл.

Це як два виміри: один – в якому існуєш і який знаєш, другий – не знайомий паралельний світ.

Проект "НАДІ МНОЮ", звичайно, не стільки про місто та архітектуру. Рослинні елементи з яких "зіткані" мережива на моїх роботах – це як нагадування і в першу чергу собі, за будь яких обставин в житті, хоча б інколи згадувати про те, що є небо."

Розмірковуючи про творчість Анни Миронової, мистецтвознавець  Галина Скляренко пише : "…Чи не головною темою творів київської художниці Анни Миронової є тема "малого" світу природи, всіх тих трав, листя, гілок, слідів на піску та ґрунті, що переходять у "великий" світ Всесвіту. Твори художниці, залюбленої у японську поезію, у свій спосіб інтерпретують її усталені естетичні категорії, серед яких такі, як  "ефемерність", "мінливість", "розповідь про світ, що спливає", "патина", "сліди часу", інтерес до відтворення того особливого стану душі, коли людина відчуває цінність та тендітну мінливість кожного фрагменту буття. Як у Басьо:

Засохла гілка –

Крука притулок.

Осіній вечір.

В цьому світі немає відкритих емоцій, він говорить про відчуття, про очікування, про те "що має глибину, а не поверхову ясність"…  Свої композиції  художниця будує на поєднаннях фрагментів, на формально-пластичних метафорах, на контрастах  "великого" та  "малого"…  Її твори відзначаються своєрідним поетичним баченням, "чуттєвим переживанням ліній та форм". …Існує думка, що поезії немає доти, доки вона непотрібна. Але тоді, коли приходить художник, для якого поезія – спосіб взаємодії зі світом, вона з`являється знову.  Кожний раз інша…".

Анна Миронова народилась у 1977 році в Києві, Україна. У 2007 році закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (майстерня вільної графіки  під керівництвом професора А. В. Чебикіна). Із 2007 року є членом Спілки дизайнерів України, а з 2008-го –  членом Національної спілки художників України. Учасниця численних виставок в Україні та за кордоном з 2002 року. Анна Миронова займається живописом, графікою, створює об'єкти та фотографії. Одна з 25 найуспішніших представників сучасного українського мистецтва у віці до 40 років за версією Forbes (2016). Живе та працює в Києві.