Час

Мало хто посперечається з тим, що володіння інформацією першим – найцінніший актив бізнесу. Коли поселенці засновують нове місто, де перетинається велика кількість торгових шляхів, таке місто зростає дуже швидко. І виграють ті інвестори, які першими відбудовують магазини, готелі, ресторани, стоянки і всю іншу інфраструктуру.  Саме так було з Чикаго, третім за кількістю населення містом США, яке починало свою історію з поселення в 350 жителів у 1833 році. Менше ніж за 200 років воно стало однією з найбільших агломерацій світу виключно завдяки транспортним зв’язкам.

Або, наприклад, розвиток залізниць:  будівництво залізної дороги завжди збільшує вартість землі, якою проходитимуть  потяги. З одного боку, виграють ті, хто раніше скупить велику кількість земель, а потім продасть їх дорожче залізничній компанії, а з іншого – ті, хто відбудує відповідну інфраструктуру на шляху залізниці. В бізнесі дуже важливо першим помітити зміни і скористатися нагодою.

Поль Дюран Роель (1831-1922), перший впливовий торговець мистецтвом, дуже добре усвідомив цей принцип. Він став захисником імпресіоністів, чий живопис на той час шокував мистецькі кола Європи, скуповуючи  переважну більшість їх робіт. Після смерті у запасниках "папаші Дюрана" виявилось близько 800 Ренуарів і 600 Дега.

"Купуй дешево – продавай дорого", – казав Амбруаз Воллар (1865-1939), колекціонер, торговець мистецтвом, видавець, який морально і матеріально підтримував Сезанна, Майоля, Пікассо, Руо, Гогена і Ван Гога.

У 1904 році французький фінансист А. Левель переконав 12-х інвесторів перерахувати по 212 франків до фонду "Шкура ведмедя". Протягом 1904–1914 рр. цей фонд купив понад 100 творів мистецтва, серед яких були й картини П. Пікассо та А. Матісса. У  1914 році всі придбані фондом роботи були продані на аукціоні, причому деякі з них в десять разів дорожче від закупівельної ціни.

Зародження європейського арт-ринку, яким він є зараз, почалося ще з кінця  XVIII ст, коли після індустріальної революції виділилась фігура торговця-мистецтвознавця.  Він став сполучною ланкою між виробником (художником) і споживачем. Так на арт-ринку почали діяти класичні закони конкуренції, вартості, попиту і пропозиції. У XIX столітті змінився і клас споживачів вишуканого мистецтва. На зміну аристократії прийшли багаті представники буржуазії. За допомогою придбання  творів мистецтва вони хотіли підвищити свій капітал, а також продемонструвати владу і статус.

Водночас відбувається революція у світогляді митців. Художник звільняється від академічних догм і відходить від фотографічного відтворення дійсності. Акцент зміщується на його особисте тонке бачення і світовідчуття. Так зароджуються імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, абстракція, кубізм та інші напрями. Це спричинено стрімким розвитком техніки, зокрема, появою фотографії, і гострими соціальними зрушеннями  напередодні світових війн. Такі люди, як Дюран Роель, Амбруаз Волар, що мали неабияку ділову інтуїцію, відчули зміни, зробили ставки і врешті виграли.

Поль Гоген, "Розмова", подаровано Ермітажу меценатом Іваном Морозовим. Джерело: yandex

Завдяки Щукіну і Морозову, російським меценатам з винятковим смаком, що вчасно відчули подих і перспективи авангардних течій, Ермітаж зараз може похизуватися одними з кращих робіт Гогена та унікальною збіркою творів Матісса, якій позаздрить будь-який західний музей.

Сучасні олігархи, мільйонери, політики (серед найвідоміших українських – Дмитро Табачник та Віктор Пінчук, російських – Роман Абрамович) колекціонують предмети мистецтва, активно беруть участь в аукціонних торгах та слідкують за тенденціями арт-ринку. А ці люди розуміються на тому, куди вкладати гроші, і з цим фактом не посперечаєшся.

Соціум

Невідоме, як відомо, лякає. Політика держави не спрямована на ліквідацію безграмотності серед населення. Мистецтво – дзеркало  суспільних процесів. Галереї – світоч  культури. Виникає запитання, а чи не навмисне з українців ліплять безграмотну націю, яка харчується інформаційним і культурним фастфудом. Таким суспільством значно легше маніпулювати.

Мистецтво – капіталовкладення для інтелектуалів, воно змушує думати, потребує осмислення, а не сухої аналітики.

У сусідній Польші, йдеться в одній зі статей журналу "ART Ukrainе", держава виділяє кошти на культурні і мистецькі  заходи і проекти. Навіть профінансували приїзд українсько-російської мистецької делегації для встановлення ділових зв’язків  і налагодження співробітництва. Поляки відкрито гордяться бурхливим культурним життям, чітким і врегульованим апаратом розподілення коштів, але зізнаються, що досить довго боролись за це і ніщо не далось просто так.

Матеріал  зачіпає одне з найголовніших питань: а чи хоче українське суспільство розвитку культури, чи потребує його? Можливо, пересічний українець бажає лише "хліба і видовищ", а держава і медіа задовольняють ці потреби на "достатньому" рівні?

Найбільша надія на молодь. В інтерв’ю журналу "Кореспондент" Екхард Шнайдер, директор PinchuhukArtCentre, експерт-мистецтвознавець зі світовим ім’ям, розповів, що на переїзд до України згодився насамперед через той факт, що головний відвідувач виставок у нас – молодь (близько 60%).  Пан Шнайдер зауважив, що такого нема ніде в світі.

Гроші

Українському ринку мистецтва менше 20-ти років. Його річний оберт становить близько $100 млн., але точні цифри назвати досить важко, адже більшість угод залишається в тіні. Східні і західні сусіди дещо випереджають нас: росіяни – в масштабах, поляки – в урегульованості  процесів (за об’ємом вітчизняний арт-ринок перевищує польський), але, взявши найкраще з їх досвіду, Україна має всі шанси стати потужним культурним європейським осередком.

У всіх нас є одне спільне – відбиток радянської епохи, яка дещо спотворювала природні процеси у мистецтві. З одного боку, художник в ті часи був соціально забезпечений, а з іншого – викорінювалось будь-яке інакомислення. Але ж митець – це особа, яка бачить світ під іншим кутом. Про те, що на картинах можна успішно заробляти і взагалі поняття не існувало. У світле капіталістичне майбутнє ми робимо крок із  залізобетонними, мов радянський монумент, стереотипами. Та то є не провина населення, а уламки колишньої системи.

Захід приваблює філософська та ірраціональна слов’янська душа. Наприклад, у 2005 році картину українського художника О. Богомазова "Абстрактний пейзаж" було продано на лондонському Sotheby's за $1 353 687! Попередній власник віддав за неї за кілька років до цього $200 000.

Анатолій Криволап "Ніч. Кінь"

Робота Анатолія Криволапа "Ніч. Кінь" цього року була продана за рекордну для вітчизняних сучасних митців ціну ($124, 4 тис.).  І це не поодинокі приклади, а тенденція.

Джоанна Вікері, директор відділу російського аукціону Sotheby's, зазначила, що українські художники вже декілька років займають міцні позиції на російських торгах і привертають дедалі більший інтерес колекціонерів.

Грамотні інвестиції в мистецтво можуть принести у рази більші прибутки, ніж класичні. Вони мало залежать від політичних і економічних криз, а тому є надійним сховищем для капіталу у нестабільні часи. Робити інвестиції у цій сфері без належних знань або консультації експерта досить ризиковано.

Наприкінці  ХХ ст. західні банки запровадили  альтернативний  комплексний сервіс з управління капіталовкладеннями VIP-клієнтів – арт-банкінг, один з напрямів і логічне продовження Private Banking.

Банк надає цілий спектр послуг, в який входить консультація спеціаліста, пошук необхідних робіт, підготовка паперів для укладання угоди купівлі-продажу, кредитування, зберігання, транспорт, реставрація, страхування  предметів мистецтва.

Менеджер-мистецтвознавець, яким найчастіше є досвідчений галерист чи арт-дилер, розробляє разом з клієнтом стратегію створення колекції, допомагає скласти оптимальний інвестиційний портфель, враховуючи побажання і цілі вкладника відносно ризиків, очікуваного прибутку, вартості робіт, термінів (довго- чи короткострокові інвестиції).

Здебільшого такі вклади розраховані на 5-10 років. За цей період роботи митців зазвичай дорожчають більш ніж на 50 %. Не є поодинокими випадки, коли ріст в ціні перевищує 100%. Стабільний процент, на який можна розраховувати на початку – 12-15% річних.

Безперечні плюси – наявність гарантій, зручність, незалежна експертна оцінка. За допомогою партнерів банку клієнт може отримати доступ до приватних колекцій. Але банк – це посередник, тобто вносить свій вклад в ціноутворення. Звичайно, без посередника купувати дешевше, але банк може ще й надати послугу страхування інвестицій, а це є серйозним плюсом.

Держава

Український арт-ринок  носить стихійний характер і нагадує потужну силу, яка не має ні вектора, ні виходу. Створити необхідний напрям і врегулювати процеси – обов’язок держави. Арт-ринок, якщо вивести його з тіні, може стати повноцінним напрямом національної економіки. Потрібні зміни.

Ще у 2007 році влаштовувався круглий стіл, в якому брали участь не тільки галеристи  і художники, а й політики, експерти, журналісти. Тоді  у обговоренні брав участь навіть Дмитро Табачник, на той час віце-прем’єр з гуманітарних питань. Але далі розмов справа не зайшла до сих пір.

У грудні цього року українські експерти обговорювали з представниками ЄС Програму східного партнерства щодо культури, піднімаючи питання пріоритетних реформ в галузі. Як і п’ять років тому, проблеми і потреби залишаються ті ж самі:

- перетин кордону, ввезення-вивезення культурних цінностей, мито. Тут неточності – чудове  підґрунтя для спекуляцій. Багато питань вирішують не закони, а власне самі митники. Навіть визначення терміну "культурна цінність" у чинному законодавстві не має необхідної  чіткості, пояснюють юристи. За ввіз предметів мистецтва на територію України необхідно сплачувати мито у розмірі 30%! За таких умов цивілізований обмін культурними надбаннями, інтеграція у світові мистецькі процеси  ускладнюється у рази

- неадекватна система оподаткування, бюрократична тяганина. Така проблема існує не тільки на вітчизняних теренах, а й в розвинених західних країнах. Наприклад, у Франції більшість угод у цій сфері укладаються "між своїми", без відома держави. Саме тому систему оподаткування необхідно максимально спростити. Цим держава зробить краще насамперед собі. За комфортних умов сенс замовчувати діяльність в арт-бізнесі зникне, а відповідно до бюджету почнуть надходити кошти з угод та операцій на ринку мистецтва.

- нерозвинена інституційна база. Україні бракує установ, експертів-мистецтвознавців, професіоналів арт-бізнесу. Немає єдиної системи оцінки предметів мистецтва та антикваріату. Тому часто ведуться дискусії, що ціни на роботи беруться зі стелі і не завжди є відображенням дійсності

- недостатнє фінансування та соціальна підтримка мистецьких проектів і заходів. Нерозвинена інформаційно-освітня політика в області культури. Як наслідок – українські митці не реалізовують на повну свій потенціал.

Для досягнення ефекту над усіма цими питаннями необхідно працювати системно і комплексно, дотримуючись чіткої стратегії розвитку, а не хизуючись разовими акціями. Створення ефективної законодавчої бази, регулювання та упорядкування  культурних процесів вигідне для  всіх: і для держави, яка отримуватиме прибуток, і для представників мистецького світу, яким буде надана соціальна захищеність, гарантії та  сприятливі умови для  функціонування і розвитку. Нагадаю, менше, ніж за 150 днів стартує чемпіонат Європи з футболу. Туристи та інвестори знайомитимуться з Україною, зокрема, з нашим мистецтвом. Впевнений, саме зараз настав час, коли слід скористатися мистецтвом ловити момент.