Погляд на жінку – погляд на епоху.  В світових шедеврах жінка постає в різних її іпостасях: богиня, мати, коханка, незнайомка, юна кокетка, хижа левиця. До жіночого свята пропонуємо підбірку з  8 жіночих образів різних часів. Ми переконані: кожна жінка гідна того, щоб з неї написати шедевр. Бо вона вже шедевр.

1.    Загадка. Леонардо да Вінчі «Мона Ліза», 1503-1519

Повернення до античних ідеалів, гармонія тілесної і духовної краси. Символ усіх часів.  Найзагадковіша жінка. Вона не виказує своїх справжніх почуттів. Вона уважно вдивляється в глядача, пильно і спокійно. Це погляд вічності.

2. Любов. Пітер Пауль Рубенс «Туалет Венери», 1612-1615

В картинах Рубенса в усій наготі виступає ідеал жінки його епохи: пишнотіла з молочно-білою шкірою і золотим волоссям.  Рубенс не приховує свого захоплення розкішними формами. Він з точністю і пластичністю зображає обриси повного жіночого тіла. Такою є і епоха бароко – розкішна і театралізована,   масивна і пристрасна, контрастна і напружена, схильна до надмірностей і величчі. 

3. Чарівність. Фрагонар «Поцілунок крадькома», 1787-1789

Легковажна кокетка, тендітна манірниця, схожа  на порцелянову ляльку пастушка – такий ідеал жінки в епоху рококо. Художники оспівують гедоністичну культуру ХVІІІ століття – земні почуття, швидкоплинні емоції, безтурботне солодке буття. В той же час стиль рококо витончений, як талія красунь, декоративний, мов мереживо на їх панчохах, легкий, як шовкові тканини, і поетичний, мов компліменти закоханих.

4. Ніжність. Франсіско-Хосе де Гойя «Маха оголена», 1795 -1800

Пізні роботи Гойї представляють романтизм. У фокусі – культ почуттів, складні переживання та емоції, індивідуалізм, в протиставлення раціональності класицизму. Ясні пропорції, плавні лінії. «Маха оголена» – перше світське ню в повний зріст. У відповідь на протест пуританського суспільства того часу художник зобразив варіант картини, де Маха вдягнена. 

5. Виклик. Мане Едуард «Олімпія», 1863

Після написання цієї картини Мане  був підданий критиці з боку сучасників. Художник наважився зобразити повію і показати її поважній, благочестивій і нетерпимій публіці. Маленька, тендітна оголена дівчина сміливо, оцінююче дивиться на глядача. Вона прекрасна і напружена, сильна і беззахисна одночасно. Вона кидає виклик і дарує насолоду – у цьому протиріччі і криється вся привабливість образу. 

6. Зваблення. Густав Клімт «Юдиф», 1899 - 1901

Потужна еротична аура картини наштовхує на здогадки про роман художника з Адель Блох-Бауер, жінкою, зображеною на полотні. Порочна чуттєвість образу викликає сумніви і щодо того, чи справді саме Юдиф перед нами. За біблейською оповіддю Юдиф – благочестива вдова, що врятувала Єрусалим  та Іудею від ассірійців. Вона зі служницею вирушила в стан ворогів та своїм розумом і красою полонила їх полководця Олоферна. Зачарований пристрастю і вином, він заснув. І тоді Юдиф відсікла йому голову. Проте героїня Клімта осучаснена. Це декадентська пані – еротична, норовлива, гріховна. Тому її часто називають Саломеєю – іншою біблейською героїнею, що вимагала від царя Ірода за танець голову Іоанна Хрестителя.

7. Натхнення. Пабло Пікассо «Дівчина перед дзеркалом», 1932

Пікассо винайшов нову естетику. Його образи, наче складені з кутів, ланаманих ліній,  розбитих шматків скла. Дивна мозаїка.  Кубізм.  Він вчить бачити красу в химерності. Його жінки хижі і агресивні. Вони – уособлення початку ХХ століття: моди на все дивне, бунтівне.

Та Марію Терезу Вальтер – одну зі своїх коханих жінок – художник зображає інакше. На момент знайомства з Пікассо їй  було лише 17. Та Марія-Тереза  для – нього – втілення материнства і родючості. Тому Пікассо пише її з усією ніжністю, на яку здатен: округлі лінії, спокій, гармонія. 

8. Сила. Віллем де Кунінг «Жінка ІІІ», 1953

Шок. Та не поспішайте судити відразу.  Жінки з серії Кунінга  лякають тих, хто звик до рафаелівських еталонів. Вони створені з широких пастозних мазків-ударів. Вони потворні і прекрасні. Спонтанність і стихія: ці картини відкриті для фрейдистського аналізу.   Художник сміється над жінками, боїться їх, захоплюється ними: великі груди, масивні руки, потужні фігури.  Але Кунінг зображає не зовнішність. Він показує внутрішню природу жінки. Його сприйняття. Її психологію. ХХ століття позначене  постійним протиріччям, руйнуванням правил, розмиттям грані між красивим і жахливим. Жінка стає незалежною, сильною, небезпечною, але все ж залишається такою по-дитячи наївною, чарівною і ніжною. Це жінка, що наступає, це жінка, що вражає.   І саме її з одержимістю та несамовитістю пише Кунінг.

Максим і Юлія Волошини